Село Ольгопіль з давніх часів до сьогодення

В селi знайдено поховання періоду Київської Русі, є пам'ятки черняхівської культури.

У 16 столiттi долина річки Савранки була прикордонною смугою між українськими (тоді ще в складi Речi Посполитої) та турецькими володіннями. Таке сусідство не було спокійним, тому прикордоння не дуже вабило до себе мирних людей. Тільки у 17 столiттi тут наважилися оселитися люди, які започаткували нове поселення.

Згодом село стало іменуватися як «Рогізка-Чечельницька». Час її виникнення не встановлено. Уперше в письмових документах воно згадується за 1780 рік.

У 1793 році ця місцевість разом з іншими землями Правобережної України була анексована Російською iмперiєю. Облаштовуючи нещодавно здобутi  українськi  землi, один з утворених повiтiв Подiльської губернiї, за згодою iмператрицi Катерини II-ї, було названо Ольгопольським (на честь Великої княжни Ольги Павлiвни, внучки Катерини II-ї), а повiтовий центр — Ольгопіль. Спочатку повiтовим центром Ольгопольського повiту був Чечельник, а з 1812 року — Рогiзка-Чечельницька, отримавши статус мiста та назву Ольгопіль. Ставши центром повіту, недавнє село почало розвиватися i набирати обриси провінційного міста.

В 1831 році в Ольгополі було вiдкрито ринок, а в 1832 р. — аптеку для населення всього повіту. З 1837 року почала діяти постійна ярмарка.

В 1856 році в центрі міста було збудовано будинок князів Романових. Він не зберігся, бо був зруйнований у 20-х роках 20 столiття.

В 1859 році був закладений по благословенню Подільського преосвященного Євсевія Свято-Михайлівський собор. Через дорогу навпроти собору Земство збудувало повітову тюрму. Першими в'язнями були селяни з Бритавки та Соколівки. В'язнем тут був і Устим Кармалюк.

Розвиваючись, Ольгопіль приваблював до себе ділових людей, які своїми капіталами сприяли розвитку місцевої економіки. Вже в кінці 19 столiття в містi діяли 18 різних невеликих пiдприємств: винокурний завод (ґуральня), 13 вітряків та один водяний млин, пивоварний завод, два цегельних заводи, шевська майстерня. Головним предметом торгівлі був хліб (зерно, мука, крупи). Житлових будинків у місті було 1 009, з них 4 кам'яних. Щотижня проводилися базари. Функціонувало дві ощадні каси: при казначействі і поштово-телеграфній конторі. Ольгопільчан обслуговували 42-і різних лавки, кінотеатр, 2 фотоательє, 2 друкарні, картярський клуб, 7 постоялих дворів та готель.

На 1 січня 1896 року в місті було 10 322 жителів (4 948 чоловіків і 6 374 жінок), з них православних — 5 477, євреїв — 3 820, католиків — 645, розкольників — 222, протестантів — 90, інших вiросповiдань — 68.

До кінця 19 столiття  Ольгопіль уже мав досить упорядковану центральну вулицю, яка вночі освітлювалася гасовими ліхтарями.

Повітовий центр мав непогану мережу навчальних закладів: 4 церковні школи, двокласне міське училище, однокласне „міністерське“ училище. Діяла недільна школа при соборі. Була в Ольгополі  й чоловіча вчительська семінарія.

У 1908 році медик Густав Олександрович  Ківаковський  відкрив у містечку нову аптеку. В 1912 році в Ольгополі стали монтувати першу в повіті телефонну мережу, яка вступила в дію 1 жовтня 1913 року. Повіт тих часів мав навіть свій друкований орган, який почав виходити в Ольгополі з 1913 року і називався «Ольгопольская земская газета».

В 1917 місто стає частиною Української Народної Республіки.

Втім, протягом кількох років тривають бої за володіння Ольгополем, як і рештою території України.

Наприкінці травня 1920 р. в Ольгополі втретє установлюється бiльшовицька влада, та попри це у квітні 1921 року загін повстанців Семена Заболотного вчинив наліт на червоноармійський гарнізон містечка. Під час цієї операції було вбито начальника прикордонної дивiзiї вiйськ ВЧК України та Криму (бувшої 12-ї стрілецької дивізії Червоної Армії) Андрія Григоровича Реву та визволено з в'язниці заарештованих повстанців, і серед них — сотників Клима та Солтиса. В Ольгополі є пам'ятник загиблому начдиву Ревi (на його могилi).

У 1921 роцi повітовий центр з Ольгополя було переведено до Бершаді.

У 1923 році Ольгополь був позбавлений статуса мiста, але залишився адмiнiстративним центром Ольгопольського району (Тульчинського округу, а з 1930 по 1966 рiк — Вiнницької областi), який затим було об'єднано з Чечельницьким районом з центром в Чечельнику.

24 січня 1922 року в Ольгополі було організовано перше об'єднання селян — цукрово-бурякову спілку «Праця». А 21 червня 1923 року створено першу сільськогосподарську артіль. Господарство об'єднувало 25 га землі, мало 3 пари коней та пару волів. Протягом 1929-30 рр., в ходi загальної примусової колективiзацiї, утворилося ще п'ять артілей: «Працівник», «Ленінський шлях», «Червона нива», «Червоний жовтень» та «Нове життя». Значну роль у зміцненні колективізації відіграла Ольгопільська МТС. У березні 1934 р. в ній нараховувалось 40 тракторів та багато іншої техніки. Для підготовки досвідчених кадрів механізаторів, в цьому ж 1934 р., було відкрито училище механізації сільського господарства.

 І голод 1932–1933 років пережили ольгопільчани, і репресії, і на Соловках були деякі . Але ніщо не могло зупинити розвиток населеного пункту. Будували нове життя, село росло, молоділо. За ударну працю та високі виробничі показники 18 колгоспників Ольгополя у 1939 році були учасниками Всесоюзної  сільськогосподарської виставки в Москві, а 5 із них занесені до її Книги пошани.

Чималих успіхів досягли трудящі Ольгополя за довоєнні роки в культурному й громадському житті. На кінець 1922 року в селі працювало 5 трудових і одна професійна школи, розгорнули роботу 3 клуби, 2 хати-читальні, 2 бібліотеки. З 1934 р. почала працювати середня школа. Медичне обслуговування здійснювала дільнична лікарня.

З перших німецько-радянської війни днів 809 ольгопільчан було мобілізовано на фронт.

27 липня 1941 року німецько-румунські окупанти захопили Ольгопіль. За 33 місяці окупації нацисти вбили і спалили живцем 95 чоловік мирного населення, а 41 жителя села було примусово вивезено на важку роботу до Німеччини.

22 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту відвоювали село і відновили радянський окупаційний режим.

В кінцi 1944 року в Ольгополі налічувалося 6 колгоспів, МТС. Почали працювати: районна лікарня, аптека, пошта, загальноосвітня школа і школа механізації.

 

В 1959 році всі колгоспи об'єдналися в один, під спільною назвою «Україна». Немало славних трудівників зросло на ольгопільській  землі. За вагомі урожаї кукурудзи в 1971 році був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці Іван Микитович Щербатий .

Два ордени Трудового Червоного прапора заслужила доярка Марія Шпильова.

В 1970 році був збудований будинок культури, потім — кінотеатр, у 1975 р. — універмаг, великий тваринницький комплекс, адмінбудинок, в якому розмістилися сільрада та правління колгоспу «Україна», ощадкаса, пошта. В 1975 році був відкритий в центрі парку меморіал воїнам-визволителям.

Діяли в Ольгополі: автопарк, цегляний завод, рибоводно-меліоративна станція, спецмайстерня по ремонту тракторних причепів, управління газового господарства, олійня, інкубаторна станція, бойня, хлібозавод і інші об'єкти. За роки перебудови багато з цих об'єктів було втрачено.

З 1991 року село входить до складу незалежної Української держави.

На даний час в селі функціонують: одна загальноосвітня школа, профтехучилище,  дитсадок, районна Станція юних натуралістів, 4 бібліотеки, музей, СТОВ «Агрофірма „Ольгопіль“», дільнична лікарня, пасажирський автопарк, управління газового господарства, автостанція, багато магазинів та кафе. Історичними пам'ятками є: захоронення на місцевому кладовищі двоюрідної сестри царя Миколи I — Марцеліни Северинівни Романової; козацький курган, в якому поховано біля 300 козаків і кошовий атаман (у 2004 році на ньому встановлено пам'ятний хрест). Також є меморіал жертвам голодомору та сталінських репресій.

 

    У 1981 році був заснований місцевий хоровий колектив. До липня 2011 року його очолювала Валентина Футимська. Колектив часто стає дипломантом, лауретом та призером конкурсів. Зокрема посів призове, 2 місце серед 34 учасників Всеукраїнського фестивалю «Калиновий спів» (м.Кіровоград) , де також було високо відзначено його соліста С. Мельника серед відібраних із усіх учасників трьох найкращих. Нині колектив популяризується та підтримується директором агрофірми «Ольгопіль» П. Є. Каленичом.Також відомим у селі є гурт «Файні молодички», однією з солісток якого є і солістка вищезгаданого хорового колективу — Марія Павленко, яка у хоровому колективі та в «Файних молодичках» співає з дня заснування колективів. 

а підтримки місцевої агрофірми «Ольгопіль» та її керівника П. Є. Каленича встановлено тенісні столи в школі та Будинку культури, у селі проводяться тенісні та волейбольні турніри. За фінансової підтримки агрофірми почала діяти перспективна секція плавання на байдарках та каное. Молодих тренерів запрошено з м. Вінниці . На місцевому ставку побудовано сучасну тренувальну базу. В подальших планах керівника — будівництво плавального басейну, проект якого вже виготовлено.